Вступ У зв’язку з певними суттєвими недоліками PDH (ІКМ) систем, зокрема: необхідністю синхронізації кожного вузла мережі (попарно кожної ланки); необхідністю проведення повної схеми мультиплексування і демультиплексування потоків у кожному вузлі; неможливістю управління з одного вузла; великими габаритами обладнання; великим споживанням живлення в кожній ланці; великою кількістю обслуговуючого персоналу; відсутністю контролю за станом управління з вузла оператора; та прагнення до їх розв’язання призвели до розробки в США ще однієї ієрархії – ієрархії синхронної оптичної мережі SONET, а в Європі аналогічної синхронної цифрової ієрархії SDH, що використовується на волоконно-оптичних лініях зв’язку. В цих технологіях передбачалось використання синхронної схеми передачі з побайтовим чергуванням при мультиплексуванні, впровадження вже відомої технології інкапсуляції даних, орієнтування на оптичне середовище передачі даних. В SDH в якості основного формату синхронного сигналу був прийнятий синхронний транспортний модуль STM-1, що забезпечує швидкість передачі 155,52 Мбіт/с і дозволяє інкапсулювати всі фрейми європейської PDH ієрархії, у тому числі E4 (140 Мбіт/с). В синхронних мережах середня частота всіх місцевих таймерів однакова або близька до синхронної завдяки використанню центрального таймера з точністю 10
. В цьому випадку немає проблеми вирівнювання фреймів або мультифреймів, а діапазон вирівнювання значно вужчий. Виділення певного фрагменту спрощується, якщо ввести вказівники початку цього фрагменту в структуру інкапсулюючого його фрейму. Використання вказівників дозволяє компонувати внутрішню структуру контейнера-носія. Збереження вказівників в заголовку фрейма та їх захист коректуючими кодами дозволяє отримати надійну систему локалізації внутрішньої структури корисного навантаження, що передається по мережі. Отже, технології SDH мереж є доволі перспективними, надійними і такими, що здатні задовольняти будь-які потреби споживачів. SDH мережі вже понад двадцять років надійно та результативно працюють у світі. В Україні на сучасному етапі технології SDH є одним з основних напрямів в розвитку телекомунікаційних систем. Ще одним не менш важливим напрямом розвитку ТК мереж є розвиток радіорелейного зв’язку. Насьогодні на зміну аналоговим РРЛ приходять нові цифрові РРЛ, які мають ряд переваг. Сучасна цифрова радіорелейна система – це складний технічний комплекс, в який входять прийомопередавач, мультиплексор, прийомопередаючі антени, модем, система автоматичного резервування, система телеуправління і телесигналізації, контрольно-вимірююча апаратура, пристрої службового зв’язку, система електроживлення. Радіорелейні лінії на основі цифрових радіорелейних систем сьогодні стали важливою складовою частиною цифрових мереж електрозв’язку – відомчих, корпоративних, регіональних, національних і навіть міжнародних. Спектр їх застосування достатньо широкий. В першу чергу вони дозволяють; оперативно нарощувати можливості системи зв’язку шляхом встановлення обладнання радіорелейних систем в приміщеннях вузлів зв’язку, використовуючи антено-мачтові та інші конструкції, що суттєво зменшує витрати на створення РРЛ; організовувати багатоканальний зв’язок в регіонах із слаборозвиненою (чи навіть відсутньою) інфраструктурою зв’язку, а також на ділянках місцевості з складним рельєфом; розгортувати розгалужені цифрові мережі в регіонах, великих містах та індустріальних зонах, де прокладення нових кабелів занадто дороге або ж неможливе; відновлювати зв’язок в районах стихійних лих або при рятувальних операціях та ін. При побудові радіорелейної лінії використовується три основних види пунктів прийому-передачі: кінцева радіорелейна станція (КРС), проміжна радіорелейна станція (ПРС) і вузлова (ВРС). КРС встановлюється на закінченнях і відгалуженнях телекомунікаційної транспортної магістралі. Вона стикується з джерелом повідомлень (міжміські телефонні станції, міжміські телевізійні апаратні, і мі...